85-ті роковини Голодомору
Цьогоріч – 85-ті роковини Голодомору – Україна і світ вшановують пам’ять мільйонів жертв геноциду 1932-1933 років. Це був свідомо й чітко спланований тоталітарним комуністичним режимом злочин проти українського народу. Знищити українців як націю – мета організаторів Голодомору. Остаточно ліквідувати мову, культуру, історію, все те, що робило нас унікальними в цьому світі. Тому масштаби злочину такі великі. За різними оцінками істориків від штучно організованого голоду в Україні загинуло від 4 до 10 мільйонів наших співвітчизників. Весною 1933 року, на яку припав пік страшного голоду, вмирало 17 людей щохвилини, тисячу щогодини, 25 тисяч щодоби. Голодомор забрав кожного п’ятого жителя України, більше третини загиблих – діти.
Ніхто не має права забувати про цю страшну трагедію – Велику Смерть від Великого Голоду. Це наш святий обов’язок перед мільйонами українських мучеників, обов’язок перед усіма прийдешніми поколіннями. Ми маємо знати, пам’ятати, маємо розповідати своїм дітям і онукам, аби ця страшна трагедія ніколи не повторилася знову.
Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор , який призвів до небачених безневинних жертв.
У 1932-1933рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безвинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей і ще ненароджених – у лонах матерів… Голодомор 1932-33 рр. – період з квітня 1932 по листопад 1933 років.
Ось, який вірш написала очевидець цих подій – Гандзя Бондарівна:
Я пам’ятаю тридцять третій –
Проклятий рік -голодомор.
В той час була я вже доросла –
Десятий рік мені ішов.
Сатрапи Сталіна –злодюги
Із хати вимели тоді
Усе -до крихти, до зернини,
Забрали нелюди собі.
Ой, Боже! Боже милостивий!
Не дай побачити повік
Дитячі очі, повні страху,
І сльози наших матерів.
І де не глянеш: мертві люди
Скрізь по городах, по дворах
Лежать розпухлі, мов колоди –
Вже не хоронять -який жах!
Малі були, та ми вже знали,
Що всіх чекає тільки смерть.
Ми навіть плакать перестали
Бо сльози висохли ущерть.
Як вимирали цілі села,
Вмирали душі і слова,
Жило єдине слово: голод
І я між мертвими жива.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
